«Нема Його тут, бо воскрес!»

Євангеліє від Луки 24:6

 Воскресiння Христа з атрибутами страстей, 1847 р. с. Слобода Рiвнянс ка Рожнятiвс кого району

Дарма була б наша віра, якби Христос не воскрес! Пасхальна подія ― Воскресіння Христа ― основа християнської віри. Цей світлий та радісний день цілком по-новому спонукає людину поглянути на земне життя… Біль, терпіння, невдача ― все це залишилося вчора. Сьогодні настав новий день, новий час, нова радість. Ця радість ― Христос. Він воскрес, Він постав із мертвих!

 

Сьогодні св. Церква закликає всіх вірних відкласти будь-яку земну печаль, забути про війни, смерть, революцію, сепаратизм та конфлікти, які в наш час мають актуальність. Проте Христос на власному життєвому досвіді потвердив свої слова «У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я бо подолав світ!» (Ів. 16: 33). Із закликом-молитвою «Христос Воскрес! ― Воістину Воскрес!», зможемо здолати всі сили пекельного супостата, бо, як співаємо на Великому Повечір'ї, «З нами Бог!»

Для підкреслення пасхальної радості долинським майстром Антоном Залуським було створено справжній шедевр у стилі галицького академізму ― це образ «Воскресіння Христа з атрибутами страстей» (1847 р.). Таким прекрасним твором володіє Івано-Франківський Музей мистецтв Прикарпаття, експозиція якого дуже багата й цікава.

Академізм (з фр. аkademisme), як напрямок в мистецтві, виник в Італії наприкінці XVI ст. На західноукраїнських теренах найбільшого розвитку академізм досягнув у кінці XVII та протягом цілого XIX ст. Він наслідував форми класичного мистецтва (античності та ренесансу). В XIX ст. сакральне мистецтво на Прикарпатті збагачується новими віяннями з Австрії. З’являється плеяда нових майстрів із академічною освітою. Серед них слід виділити художника Мартина Собєщанського, автора славного «Оплакування», яке знаходилося у Вірменському костелі старого Станіславова, та долинського маестро Антона Залуського, який відомий своїми картинами на релігійну тематику.

Академічна ікона «Воскресіння Христа з атрибутами страстей» написана згідно кращих традицій латинського сакрального живопису. Мистецький твір Антона Залуського за своєю ілюстративною природою цікавий тим, що не притаманний для православного іконографічного сюжету про Воскресіння Христа.

Виникає питання: в чому ж саме полягає різниця між католицьким та ортодоксальним трактуванням сюжету про воскресіння Господнє?

Справа в тому, що східно-візантійська малярська традиція не передбачала зображення переломного моменту в житті Ісуса Христа ― тобто Його святе повстання із мертвих. Православний Схід традиційно до теологічних питань підходить більш містичним способом, не раціональним. Головний богословський акцент в композиції «Воскресіння» ставиться на зображенні Христа який сходить в sheol ― темне місце, де немає «світла для сліпих», тобто немає Бога. Такий іконний сюжет передбачений для Великої Суботи ― це час, коли Божий Син визволяє усіх праведників, які довгий час на Нього чекали. Тут демонструється самоприниження Христа (з іт. аbbassamento – приниження). Через прийняття смерті (з гр. κένωσις ― спустошення) Ісус Христос рятує страждаючу, замучену первородним гріхом людину. Задля цікавості тут легко можна провести аналогію до ікони «Богоявлення Господнє/Хрещення в Йордані», де Месія занурюється (κένωσις) у воду, неначе в «рідку могилу». Таким чином, Спаситель не тільки очищує всі води світу, але й кожну «заблукану овечку» ― грішну людину.

В католицизмі зображення воскресіння Христового розвивається з інакшим іконографічним сюжетом ― змалювання Сина Божого в той момент, коли він повстає із мертвих. В таких християнських зображеннях Ісус подається як Цар Всесвіту (з іт. Re dell'Universo). Він ― Переможець, Вседержитель (з гр. Παντοκράτωρ). Латинські картини такого зразка мають зовсім інше теологічне підґрунтя ― підкреслення Божої всемогутності.

Залуський А. «наділяє» воскреслого Христа досконалими фізичними даними ― це натяк на довершеність Ісуса як Богочоловіка, в якому немає місця химерному чи якійсь ваді. Особливо слід звернути увагу на те, як автор ретельно прописав обличчя Спасителя.

Візантійська ікона пасхального змісту передбачає зображення темної печери, до якої сходить Христос. Митець, в даному випадку, замість печери подає звичайну труну, з якої в чудесний спосіб виходить Господь, тримаючи в правій руці прапор, ― символ перемоги життя над смертю.

Тріумфально піднявши ліву руку догори, Месія тримає пальмову гілочку як символ довголіття та безсмертя.

У верхній частині твору зображено трьох маленьких «ангелят-херувимчиків» ― це т.зв. «путті» (з лат. putus ― маленький хлопчик з крилами, або amoretto ― закоханий). Малювати путто було дуже популярно в часи зрілого Ренесансу та Бароко.

Навколо голови Ісуса Христа зорить дивне сяйво, яке абсолютно невластиве для класичної візантійської ікони. Зазвичай Божого Сина малюють із хрещатим німбом довкола голови. Проте майстри католицького спрямування часто змальовували воскреслого Спасителя з променистим німбом.

Значну частину мистецької роботи займає зображення воїнів, які стерегли запечатаний гріб Христа. Розгублені римські воїни (а це видно по обличчях) символізують людську владу ― примітивну й безпорадну перед обличчям Богочоловіка ― Нового Адама.

Сюжетна лінія картини цілком запозичена від латинського ілюстративно-релігійного сакрального мистецтва. Однак, сама по собі дуже цікава, майстерно виконана ― по-академічному.

Особливо заворожують уяву глядача атрибути божих страстей:

  1. Терновий вінок (з лат. Corona spinea) ― знана в часи Христа пародія на рожевий вінець, який мав право носити сам римський імператор. Підтвердження цьому знаходимо у Євангеліях від Мт. 27:29 та Мк. 15:16-18.
  2. Молот ― один з інструментів страстей Господніх. В прадавніх греків та римлян символізував грім ― помсту. В даному випадку це знаряддя вбивства вважається символом помсти Христові від озлобленої єврейської старшини та первосвящеників.
  3. Драбина ― це добрий знак переходу від земного життя до небесного. Так колись вважали древні римляни. Цікаво, що у Візантії Діву Марію символічно називали «небесною драбиною», по якій Господь Бог спустився до людини.
  4. Зображення списа у перших християн було символом страждань Ісуса Христа. В Древній Греції була гарна військова традиція молодим хлопцям дарувати копіє та щит ― ініціація воїна, статус дорослого чоловіка.
  5. Меч ― символ божої мудрості та справедливості.
  6. Півень (з лат. gallus) ― птах, що в християнстві символізує світанок, відречення апостола Петра, зраду Юди.
  7. Внизу картини Антон Залуський намалював ігрові кості, як символ того, що кати, які розп'яли Ісуса, кидали жереб на Його одіж. У давньому пророцтві царя Давида говориться: «Розділили ризи Мої між собою, і за одяг Мій кидали жереб» (Пс. 21:19).

Отже, все це символічно відображене дійство насправді важко назвати класичною іконою. Однак «Воскресіння …» А. Залуського заслуговує на те, щоб назватися шедевром галицького ікономалярства доби академізму. Нехай ця іконо-картина сьогодні виконає свою роль посередництва між Богом та людиною для ще більшого підкреслення пасхальної радості, для ще більшого утвердження у Христовій вірі. Нехай нині у кожному серці пролунають ці золоті слова: «Христос Воскрес! ― Воістину Воскрес!».

 

Віталій КОЗІНЧУК.

Д-р східних церковних наук.